Часто ловлю себе на думці, що в певній ситуації легко знаходжу спосіб її розв'язати. Наприклад, готуючись до уроку, відчуваю його суть, дух, стиль і хід. І приходить усе десь зверху, так просто і легко. Чи на самому уроці, коли дітям важко дається якась тема, починаю пояснювати  —береться  десь таке  доступне і захоплююче тлумачення(я ж навіть і не готувала його спеціально).

Тішусь, я вмію! Лякаюсь, невже це та майстерність, що приходить з досвідом( а він завжди асоціюється зі старістю).

Та чомусь більше схиляюсь до думки: «Благодать !»

Дякую, Господи!