Нині серед різних педагогічних концепцій, пов’язаних з раннім розвитком дитини, окреме місце посідає вальфдорфська педагогіка, що на відміну від інших методик, зорієнтованих на розвиток інтелекту чи фізичного розвитку, вальфдоська педагогіка заснована на повазі до дитинства, без якогось тиску.

Засновником цієї системи Рудольф Штейнер, відомий німецький мислитель і філософ. На початку 20-го століття він оголосив школу тих часів винуватою у культурному та соціальному занепаді суспільства. Він вважав, що місце такої школи має посісти система освіти, зорієнтована на «справді людське цілісне, живе, життєве» внаслідок чого безлику, сіру і слухняну людину має замінити яскрава і вільна особистість.

Мета вальдорфської педагогіки – розвиток природних здібностей, укріплення віри у власні сили, які будуть потрібні для дорослого життя. Ця система спрямована передусім на духовний й емоційний розвиток дитини, розвиток його особистісних якостей.  На перший погляд може видтися, що такі дитячі садки і школи взагалі проти розвитку інтелекту, адже тут не вимагають запам’ятати букви, цифри тощо. Але на думку спеціалістів-вальдорфців, спеціальні посібники, створені штучно, не сприяють, а навпаки, шкодять здоров’ю інтелекта. Тому дитина самостійно робить відкриття, це відбувається цікаво, природно, ніби саме по собі.

Тому у вальдорфських садках діти розігрують театральні вистави, виконують ритмічні вправи під музику, грають на флейті. Такі заняття сприяють розвитку музичних здібностей, відчуття ритму, координації рухів. Крім того, дітей зацікавлюють ремеслами: вишивкою, ткацтвом, різьбою по дереву, керамікою.

Вальдорфські іграшки з натуральних матеріалів (спили гілок і стволів, черепашки, шишки, каштани, жолуді, кора, плетені тваринки, ляльки з тканини, вік для ліплення) – стимулюють розвиток дрібної моторики, мислення, фантазії, уяви. Головне – жодної хімії і штучних матеріалів (до речі, в інтер’єрі та побуті також).

Вальдорфські педагоги підкреслюють, що нічому дитину спеціально не навчають, вона навчається сама, наслідуючи дорослого і проводячи власні експерименти.

Варто також зазначити, що виховання у вальдорфських садках передбачає певні заборони:

1. Заборона ранньої інтелектуалізації та навчання, що досягається обмеженням навантажень на пам’ять і мислення, осягненням світу експериментальним, а не розумовим шляхом.

2. Заборона радіо, телебачення й комп’ютера, бо вальдорфські педагоги вважають, що ці винаходи руйнують дитячу психіку.

3. Заборона будь-якої оцінки дитини, адже дитина, яка чекає оцінки дорослого, позбувається можливості діяти.

Головні методи викладання

Метод «душевної економії» - основний метод вальдорфської педагогіки. Метод полягає в тому, що в процесі навчання у дітей розвиваєть ту діяльність, яку дитина може освоїти на цьому етапі розвитку без внутрішнього спротиву організму. Так від періоду зміни зубів до статевого дозрівання слід розвивати пам’ять, працювати з образним мисленням дитини, апелювати до почуттів, а не до інтелекту. Після статевого дозрівання у навчальний матеріал залучають поняття, працюють з абстрактним мисленням дитини.

До 12 років вальдорфська педагогіка відкидає метод «наглядного навчання» через те, що формування понять природно відбувається у дитині після 12 років. Натомість пропонується метод «навчання у супроводі почуттів». Процес запам’ятовування полегшується завдяки залученню руху почуттів у дитини, які є опорою для пам’яті.

Сучасні психологи зазначають, що емоційна пам’ять одна з най триваліших. Завдання педагога – подолати байдуже ставлення учнів до навчального матеріалу. Внаслідок активного і живого стилю роботи під час уроку залучається життя внутрішніх почуттів: радощів і болю; його напруги й розслаблення.

Інтерес – засіб мобілізації активності дитини на кожному етапі розвитку. Дитині цікаво те, що співзвучне процесам певного періоду. Скажімо, дітям до 9 років цікаво активно грати, багато рухатися, наслідувати й слухати казки. Тому їх навчання будується на наслідуванні, рухливій грі та казках. Також молодші школярі відчувають потребу в ритмі, живих образах і творчій фантазії, яка зростає до 9 років. У віці 9 років дитина відділяє себе від оточення і їй цікаві речі «які вони насправді». Тому у навчання вводяться реалістичні предмети: краєзнавство і зоологія у 4 класі, географія, ботаніка та історія у 5.

Упродовж навчального дня йде плавний перехід від розумової діяльності до фізичної через діяльність почуттів. Для цього існує чіткий ритм дня. Ранкова зарядки у вальдорфській школі замінюється ритмічною частиною. Молодші школярі 20 хвилин активно рухаються, ритмічно плескають в долоні й тупають, читають вірші. Перший урок – це головний урок, один з найважливіших загальноосвітніх предметів (математика, мова, географія, фізика, хімія тощо). Потім ідуть уроки, на яких відбувається ритмічне повторення: іноземна мова, музика, евритмія, гімнастика, живопис тощо. 

Велике значення для дитини має створення навколо неї здорового соціального середовища, оскільки індивідуальність розвивається вільно, якщо навколо ніхто її не пригнічує.

Індивідуальний підхід до дитини дозволяє найповніше розкритися здібностям і не нашкодити здоров’ю дитини. Скажімо, для того, щоб врівноважити дію темпераменту дитини, їй дають можливість побачити себе з боку. Для цього дітей з однаковими темпераментами часто садовлять за одну парту. Безоцінкова система навчання, відсутність змагальності не викликає у слабшої дитини почуття неповноцінності. Єдиною мірою його досягнень є порівняння його сьогоднішніх успіхів із вчорашніми.

Однак не слід забувати, що вальдорфська педагогіка була розроблена для виховання дітей соціальних низів, щоб виховати їх вмілими, але не розумними. Крім того, слід також подумати й про те, що світ, у якому дитині доведеться жити після садочка чи школи, інакший: можливо варто готувати до нього з дитинства?